Українські вишиванки — наче райдуги світанки

Що для мене вишиванка? Це не просто елемент одягу. Це голос предків, мелодія поколінь, кольорова мова серця. Коли дивлюся на вишиту сорочку — бачу світанок. Такий, що тільки-но народжується на небі — чистий, світлий, повний надій. І здається, ніби ці кольори з ниток — це ті самі барви, якими райдуга торкається ранкового неба.

У кожному візерунку — історія. У кожній нитці — чиясь мрія. Хрестик до хрестика, немов крок за кроком, іде жіноча любов, тривога, віра. Вишиванка — це своєрідна мапа душі, де зашифровані не лише символи родинного дерева, а й наші зв’язки з землею, небом, Богом.

Ми одягаємо вишиванки на свята, фотографуємося, розповідаємо про них у соцмережах. Але найголовніше — пам’ятати, що вишиванка жива. Вона дихає з нами, вона — частина нашої ідентичності. А ще — джерело краси, яка не втрачає актуальності ніколи.

Тож коли вдягаєте вишиванку, уявіть, що одягаєте світанок. Той перший, ясний, що дарує новий день, а з ним — нову надію.

 "У книжковій пам’яті — миттєвості війни"

Під такою назвою у бібліотеці привертала до себе увагу відвідувачів книжкова викладка.

У кожній книжці про війну — не просто події, дати й факти. У ній — людські долі, біль втрат, мужність, надія та незламний дух. Через сторінки творів ми торкаємося миттєвостей, які змінили хід історії й назавжди закарбувалися в нашій пам’яті. До Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом ми згадуємо тих, хто віддав своє життя за мир. У цей час особливо важливо звертатися до літератури — художньої, документальної, мемуарної — яка зберігає свідчення про Другу світову війну. Війна в книгах — це голоси солдатів і медсестер, дітей і матерів, переможців і тих, хто втратив усе. Ці миттєвості варті нашої уваги, бо через них ми краще розуміємо ціну миру.

 Вільнюс (Литва)~ зелена столиця Європи