Сторінки

четвер, 28 травня 2020 р.


Зі скрині побуту мого села

Жителі села Новаки, Лубенського району, Полтавської області переважно займалися такими ремеслами – бондарством, столярством, виготовляли вози. На всю округу славилися майстри по виготовленню «саману», який виготовляли з ракушняка привезеного із заробітків з Херсонщини і Криму.              Кожна селянська сім’я для себе ткала полотна, рядна, ліжники, шила чоботи і кожухи. Та найбільше зачаровувала українська вишивка – сорочки, підзори, рушники. Український рушник наших майстринь стелився, ніби дорога, вабив, наче вічність, зачаровував, мов пісня. Він був неодмінним атрибутом народного побуту, весільної обрядовості й традиційної окраси українських хат.   У експозиційно – колекційних надбаннях нашої бібліотеки переважають рушники вишиті гладдю і хрестиком. Рушники вишиті гладдю оздоблені розкішними рослинними орнаментами – квітами, птахами, оригінальною «лиштвою», виконані тамбурними та гладдєвими швами. У такій вишивці використовується різнобарвна палітра кольорів, окрім чорного. Від них не можна відірвати погляду, вони зачаровують, дивують майстерністю вишивки.                                                                                                                                              У рушниках вишитих хрестиком, поєднуються рослинний і рослинно – геометричний орнаменти, використовується ніжна стримана кольорова гама, переважно із зелених, червоних, жовтих, синіх подекуди чорних кольорів. Майстрині нашого села дуже полюбляли у своїх роботах вишивати квіти – фіалки, рози, барвінок, кручені паничі, між квітами вишивалися геометричні фігури, завдяки чому складався безперервний рух композиції. Такі вишивки зачаровують не тільки своєю красою, але й бажанням розгледіти в них кожний елемент, адже кожен візерунок – краса, добро, сподівання, уся глибина почуттів. Старовинні вишивки  майстринь нашого села потрібно довго і зблизька розглядати, щоб зрозуміти, яка розкіш, краса узорів, ювелірність і точність майстра розкрити перед нами.
                                         Роботи Олійник Уляни Онопріївни вишиті хрестиком. 
            

                                                               
                                                                   20.01.1916-28.07.1991










Роботи Корнієнко Марії Іванівни вишиті гладдю.
                                                                       
08.03.1918 - 08.03.1980





середа, 20 травня 2020 р.


Вишиванку треба мати у душі!

   Саме у душі її має Баран Катерина Миколаївна. Скільки прекрасних шедеврів наповнюють її колекцію, та найбільше у ній вишиванок, які творить з любов’ю, вкладаючи у кожен візерунок щирі думки і душу.
«Коли я одягаю вишиванку-говорить Катерина Миколаївна - мені одразу ж хочеться посміхатися, відчувається святковість дня, з’являється бажання робити щось добре. Якась магія відбувається зі мною, яку важко пояснити, але яку, чомусь я  переконана, відчуває багато людей.Магія вишитої сорочки – свого роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості. Коли говорять, що людина народилася в сорочці, мають на увазі, що це - щаслива людина». Тож бажаємо вам радості від творчості, вдосталь вільного  для рукоділля часу, гарних візерунків і  легких стібочків!
 

Ця жінка вишиває Україну,
                           Де хрестики, немов хрести земні.
                           Схиляє важко у роботі спину,
                           І голову схиляє свою сиву,
                           Й минуле ожива на полотні.
                               Наталія Баклай

субота, 16 травня 2020 р.



Європа на твоїй  долоні
            Новаківська сільська бібліотека запрошує до  європейської онлайн -  мозаїки «Європа на твоїй долоні»
Що таке Європейський Союз? Як пов’язана з ним Україна? Якими принципами він керується? Так багато запитань та особливого інтересу сьогодні в українців. Точиться багато дискусій навколо цієї теми, а це говорить про те, що вступ до ЄС актуальний в наші дні.
 Європа завжди поруч, і не лише на словах. Ми близькі з Європою за географічним положенням та за духом, який живе в кожному з нас.  Наша співпраця з європейськими країнами очевидна ще з часів Київської Русі. Ми часто, подорожуючи країнами Європи, десь глибоко в душі мріємо про кращі умови життя у себе на Батьківщині. Завжди є до чого прагнути.
Європа — це цінності. Це те головне, що об’єднує всіх людей незалежно від раси, матеріального становища, віри, національності  орієнтації.      Це об`єднання, гуртування людей між собою.
Європейський союз — це те унікальне об`єднання країн Європи, яке має майбутнє і через багато років. І в якому має бути моя країна.
Тож цікавтесь, подорожуйте і навчайтесь разом з нами!



неділя, 10 травня 2020 р.


                                                 З родини йде життя дитини

  Ось і прийшов на нашу землю травень, оспіваний у піснях, гаптований солов’їним співом і приніс нам давні шановані свята. Це День матері і Міжнародний День сім’ї (15 травня). Думаю, що це символічно, що ці свята відзначають саме навесні, коли все в природі проростає, розквітає. І земля – матінка плекає кожен росточок, кожну пелюсточку, як і сім’я, родина плекає своїх дітей, щоб набирались вони сили, могутності, мужності. Все найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. « З родини йде життя людини», - говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, у сім’ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. Мамина ласка, татусева мужність, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою теплотою згадується те родинне гніздо, з якого ми вийшли у світ широкий. Кожна родина – це маленький світ, маленька країна. У цій країні свої закони, звичаї, традиції.
                 
  У родині Правник  Зінаїди Анатоліївни зростає троє дівчаток – Ліза, Єля і Варя. Ліза - учениця шостого  класу, Єля - четвертого класу, а Варі нещодавно виповнилося чотири рочки. Усі три мамині донечки надзвичайно талановиті. Вони в’яжуть, шиють,майструють,виготовляють різні поробки, картини з круп і природніх матеріалів, обереги, мотанки. Люблять квіти, тварин, прогулянки разом з родиною, їзду на велосипедах, допомогти мамі на кухні і побешкетувати. Дівчатка беруть активну  участь у  життєво шкільному ритмі, вони активні учасники і переможці різноманітних конкурсів і олімпіад – міжнародний природничий конкурс «Колосок», міжнародний математичний конкурс «Кенгуру», міжнародний конкурс з інформатики та комп’ютерної грамотності «Бобер». 
Всі вони є маминою надією, опорою, підтримкою і натхненням, яке спонукало Зінаїду Анатоліївну взяти участь у обласному творчому Арт- фестивалі «Свобода бути собою», що проходив у Гребінці й здобути у поетичній номінації перше місце і золоту медаль.                                                                
Вся родина Правників є активними членами благодійного фонду «Мелек»(янгол), який займається волонтерською діяльністю, допомагає воїнам АТО, малозабезпеченим сім’ям, людям похилого віку і всім хто потребує допомоги. Вони разом з командою небайдужих родин з добрим серцем шиють маски, плетуть масксітки, пишуть вірші, листи підтримки,малюють малюнки, виготовляють обереги для воїнів на передовій. Вони є джерелом любові, доброти і підтримки для багатьох, хто потребує допомоги.         
                                                                             
  А ще родина Правників долучилася до доброї справи, вони є членами благодійного фонду для безпритульних тварин «Право на життя». Ось така вона звичайна багатодітна українська сім’я. Опора, причал, до якого пристаєш, ховаючись від бід та невзгод, це спокій та затишок, це розуміння  і підтримка, це любов найрідніших людей, це щасливі очі дітей, це атмосфера щастя, любові, розуміння.

 Не буваю слабка чи безсила,
Фонтаную потоком ідей,
Бо Господь дарував мені крила-
Найкращих у світі дітей!
Незламна, неначе стихія
Пройду крізь вогонь я і лід,
І все,що потрібно зумію,
Щоб в душах лишити їх слід.
Хоч іноді й тяжко буває
І хочеться впасти,і здатись,
Та доня котрАсь обіймає-
І знову я вмію сміятись!
Три квітки,три сонечка маю,
Три зірочки щирі,ясні...
У Господа слізно благаю:
Дай щастя Ти їм,не мені!
Я все в цьому світі стерплю,
Пройду крізь негоди,я знаю.
Я їх так безмежно люблю!
Вони- все найкраще,що маю!
Не дай їм пізнати біди,
Не шли на шляху перешкод,
Від поганих людей відведи,
Врятуй від життєвих негод!
Я вчу їх всіх щиро любити,
Дарувати добро повсякчас.
Навчатись новому,творити.
Не класти на серце образ.
І хай хоч весь світ повстає
Й знов доля кепкує пихата-
У мене три донечки є !
Я з ними всесильна! Крилата!!!   Зінаїда Правник

пʼятниця, 8 травня 2020 р.


Йде травень й крізь хвилини, дні, роки.Несе нащадкам спогади свої.

Плине над нашою планетою нескінченна ріка часу. Проносяться дні, йдуть роки, спливають десятиліття – життя йде своїм звичаєм. Виростають нові покоління людей, які не знали лихоліть воєнного часу та повоєнної пори. І в цьому всесвітньому швидкоплинні, у цій стрімкій ході епохи дедалі зріліше постає розуміння того, що в небуття йдуть ті ветерани, герої, котрі у роки Другої світової війни в тилу і на фронті відстоювали свою свободу, незалежність. Ціною крові, жертв і розпачу вони стерли на порох коричневу "чуму" фашизму, звільнили Україну. Їхнє життя – подвиг, що не підлягає забуттю. Тож долучіться до нашої сповіді пам’яті присвяченій всім героям новаківцям.
На Лубенщину гітлерівці вступили вранці 19 вересня з боку Хоролу.
 Опору вони майже не зустріли. Їм протистояли лише воїни  94 прикордонного полку, які з боями відступали від кордону. Штаб полку знаходився в приміщенні Новаківської середньої школи. У районі Василенкового поля прикордонники мужньо протистояли ворогу. Але були розбиті.

19 вересня 1941 року в село вдерлися фашисти. На довгі два роки господарями краю стали німецькі загарбники. На окупованих українських землях вони відразу ж узялися встановлювати "новий порядок", жорстоко знущалися з населення, жінок і дітей виганяли з власних будинків, грабуючи оселі, і поселяючи в них німецьких солдат. Згодом жителів села примусили працювати на себе. Робота практично не оплачувалась. Розпочався голод.
Війна увірвалася в серце нашого народу, як осколок. Затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала болем нестерпним від чорних похоронок, що тисячами приходили щодня. Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано!
     Рідна земля стала суцільним згарищем: плакали росами трави, падали чорні дерева, стогін розлягався стоголосою луною.  Кованими чобітьми, гусеницями танків нівечили тіла й душі людські чужинські орди. І здавалося, що не буде кінця цьому жаху, цим мукам, «де згарищем сіл і руїнами міст грабіжницький шлях свій позначив фашист».
Першими на землі Полтавщини вступили війська Воронезького фронту.
19 вересня 1943р. вони звільнили Лубни і с.Новаки. Дорогою ціною дісталася перемога жителям села.
 175 жителів нашого села віддали своє життя за свободу і незалежність країни. Хіба про це можна забути? Не можемо ми зганьбити пам'яті наших дідів, прадідів. Тому зорять з граніту вічні солдати, болями їхніми пам’ять живе.
















 Героями – визволителями, які прославивши рідну землю своїми подвигами і повернулися в село,були:
Герой Радянського Союзу -  Щербань П.М.
11 орденоносців:
Демура М.М.
ДомбровськийА.В.
Мальований І.Л.
Портний М.Д.
Ушкань В.М.
Василенко О.Г.
Залата І.Й.
Чупир М.М.
Власенко О.А.
Щербань Д.Д.
Жидко І.С.  



  Щербань П.М.






                     



 

Домбровський А.В.

                                                                           


 














                 


 
                                                                                  



















Нехай же спогади, записані нащадками, стануть для них даниною незабуття і поваги, а срібна нитка пам'яті об'єднає серця поколінь.