Йде травень й крізь хвилини, дні, роки.Несе нащадкам спогади свої.

Плине над нашою планетою нескінченна ріка часу. Проносяться дні, йдуть роки, спливають десятиліття – життя йде своїм звичаєм. Виростають нові покоління людей, які не знали лихоліть воєнного часу та повоєнної пори. І в цьому всесвітньому швидкоплинні, у цій стрімкій ході епохи дедалі зріліше постає розуміння того, що в небуття йдуть ті ветерани, герої, котрі у роки Другої світової війни в тилу і на фронті відстоювали свою свободу, незалежність. Ціною крові, жертв і розпачу вони стерли на порох коричневу "чуму" фашизму, звільнили Україну. Їхнє життя – подвиг, що не підлягає забуттю. Тож долучіться до нашої сповіді пам’яті присвяченій всім героям новаківцям.

На Лубенщину гітлерівці вступили вранці 19 вересня з боку Хоролу.

 Опору вони майже не зустріли. Їм протистояли лише воїни  94 прикордонного полку, які з боями відступали від кордону. Штаб полку знаходився в приміщенні Новаківської середньої школи. У районі Василенкового поля прикордонники мужньо протистояли ворогу. Але були розбиті.

19 вересня 1941 року в село вдерлися фашисти. На довгі два роки господарями краю стали німецькі загарбники. На окупованих українських землях вони відразу ж узялися встановлювати "новий порядок", жорстоко знущалися з населення, жінок і дітей виганяли з власних будинків, грабуючи оселі, і поселяючи в них німецьких солдат. Згодом жителів села примусили працювати на себе. Робота практично не оплачувалась. Розпочався голод.

Війна увірвалася в серце нашого народу, як осколок. Затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала болем нестерпним від чорних похоронок, що тисячами приходили щодня. Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано!

     Рідна земля стала суцільним згарищем: плакали росами трави, падали чорні дерева, стогін розлягався стоголосою луною.  Кованими чобітьми, гусеницями танків нівечили тіла й душі людські чужинські орди. І здавалося, що не буде кінця цьому жаху, цим мукам, «де згарищем сіл і руїнами міст грабіжницький шлях свій позначив фашист».

Першими на землі Полтавщини вступили війська Воронезького фронту.

19 вересня 1943р. вони звільнили Лубни і с.Новаки. Дорогою ціною дісталася перемога жителям села.

 175 жителів нашого села віддали своє життя за свободу і незалежність країни. Хіба про це можна забути? Не можемо ми зганьбити пам'яті наших дідів, прадідів. Тому зорять з граніту вічні солдати, болями їхніми пам’ять живе.

 Героями – визволителями, які прославивши рідну землю своїми подвигами і повернулися в село,були:

Герой Радянського Союзу -  Щербань П.М.

11 орденоносців:

Демура М.М.

ДомбровськийА.В.

Мальований І.Л.

Портний М.Д.

Ушкань В.М.

Василенко О.Г.

Залата І.Й.

Чупир М.М.

Власенко О.А.

Щербань Д.Д.

Жидко І.С.  

  Щербань П.М.

                     

 

Домбровський А.В.

                                                                           

 

                 

 

                                                                                  

Нехай же спогади, записані нащадками, стануть для них даниною незабуття і поваги, а срібна нитка пам'яті об'єднає серця поколінь.