День хустки. Літературно - хустковий подіум
7 грудня – Всесвітній день української хустки. Якщо вишиванка – це український генетичний код, то хустина – оберіг та символ життя, символ прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи.Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Адже з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка.
Дівчата та жінки раніше носили хустку впродовж усього року. При цьому вона була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Хустка була ознакою соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні.
Не дивно, що в наш складний час пробуджується любов до української хустини, а скільки таємничості в них! А скільки вони можуть нам розказати! Зберігає український народ, як давній символ, пам’ять про хустину.
Хустина для жінки завжди актуальна
Бо ти з України і ти - українка.
А наша хустина - жіноча прикраса
Із роду до роду, не втрачена часом.
Це витвір людини, це символ народу,
І хустка жіноча не вийде із моди.
З чим можем зрівняти квітчасту хустину?
Хіба є щось краще її на заміну?
У ній і традиції, в ній і культура,
Хустки є для свята і є для зажури,
Хустина, як пісня, легка і крилата,
Як мамина ласка, як батьківська хата.
Згорнуті учетверо мамині роки.
І бабусі свято в кожній із хусток.
Майорить віночок з листя і квіток.
Відчиняю скриню - пахне нафталін.
Дивиться минуле із усіх сторін.
У куточку - юпка, поруч - сорочки.
В рукавах васИльки, сині квіточки.
Хусточка на будень сіра і легка.
На свята біленька тонка і м"яка.
Хусточко тернова, скільки в тобі мрій.
Стрижечка осіння з смутку і надій.
Бачу, як світанки листям замело.
Бачу, як матуся запина чоло.
Як зоря ранкова в хусточці блищить.
Як вода прозора по каймі біжить.
І хустина в поле біла - на жнива.
Пам"ять, як промінчик вранці ожива.
Хусточку до серця ніжно пригорну
І свої печалі вчетверо згорну.
Г.Потопляк. 2018.